Рідне місто

Історія Харкова

 Від козачого поселення - до великого промислового, культурного і наукового центру

 Місто Харків - адміністративний центр історико-географічної області України, за якою закріпилася назва «Слобожанщина».

 Площа сучасного Харкова перевищує 300 кв. км, а населення становить 1 млн 450 тис. чол. Територія міста  -  це горбиста рівнина з долинами, ярами та ін. Клімат - помірно-континентальний: середньорічна температура повітря +6,90, найхолодніший місяць у році - січень (-6,10), найтепліший - липень (+20,50 ).

Територію сучасного Харкова люди почали обживати в давнину. Розкопки археологів свідчать, що тут проживали різні народи: скіфо-сарматські, черняхівські племена, половці. Відомо також, що в другій половині I тис. н. е. цю територію заселяло східнослов'янське плем'я сіверян. Слов'яни ще у VIII ст. заснували на місці майбутнього Харкова своє поселення, яке в Х ст. стало відоме як місто Донець. Донець був не тільки фортецею, але й центром ремесел (ковальського, ювелірного, гончарного та ін.), важливим пунктом транзитної торгівлі. Перша згадка про Донець в літописі стосується 1185 р. З цим містом пов'язаний також епізод зі «Слова о полку Ігоревім» - найважливішого твору епохи Київської Русі. Саме тут перебуває після полону герой поеми - новгород-сіверський князь Ігор Святославович. Місто Донець  зруйнували орди хана Батия в середині XIII ст.

 Існує кілька версій про виникнення назви «Харків». Деякі історики вважають, що Харків - трансформована назва від Шарукань, половецької столиці, яка була на цих землях, інші пов'язують назву з ім'ям ватажка перших українських переселенців в середині XVII ст. Харка (Харитона). Більшість же фахівців вважають, що свою назву місто отримало від річки Харків. Назва це вперше згадується в «Книзі Великому КРесленню», укладеній 1627 р., і досі залишається гідронімічною загадкою.

 Засновниками міста були українські козаки й селяни, що втекли від національно-релігійного та соціального гніту польських панів з Придніпровської і Західної Україні, особливо в період визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького.

 Українські переселенці почали обживати незаселені території, які ще на початку XVI ст. номінально входили до складу Московської держави. Цей край іменувався «Диким полем», тому що був спустошений після монголо-татарських набігів.

 Одночасно з українцями тут з'явилися російські поселенці. У результаті взаємодії двох міграційних потоків: із заходу, більшого, українського, і з півночі, меншого, російського (руського), сформувалася слобожанська субкультура. У XVII-XVIII ст. Слобожанщина перетворилася в особливу історико-географічну область Україна з характерним колоритом матеріальної і духовної культури.

Першу Харківську фортецю побудували «за черкаським» (тобто українським) звичаєм. У 1656 р. московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 башт і довжину стін понад один кілометр. Найстаріший документ, у якому є згадка про Харків - царський указ Чугуївському воєводі Сухотіну про будівництво Харківських укріплень, датований 28 березня 1656 р. Судячи з «відпису» першого харківського воєводи Селіфонтова 1657 р. та іменного опису 1658 р. Харків був уже досить великим поселенням. В описі значилося 578 душ чоловічої статі, і можна вважати, що в цей час у місті було не менше ніж 200 будинків.

 Харків став центром Харківського козацького полку. Українські переселенці принесли з собою характерний для них козачий військовий і адміністративний порядок. З перших років існування фортеці біля неї почав селитися торгово-ремісничий люд. З'явилися перші слободи - Гончарівка, Журавлівка і т. д. Це свідчило про перетворення Харкова з важливого прикордонного форпосту на центр ремесел і торгівлі.

 На початок XVIII ст. було заселено Поділ - район між фортецею і річкою Харків, а в 30-40-ті рр., коли минула загроза нападу з боку кримських і ногайських татар, забудова переступила річки Лопань і Харків. У місті налічується близько 1 тис. подвір'їв і низка різного роду громадських споруд. З шести найбільших ярмарків Слобожанщини чотири проходили в Харкові: Успенський, Хрещенський, Троїцький, Покровський.

 Відбулися зміни і в соціальному житті міста. У 1765 р. ліквідують полковий адміністративний устрій міст. Замість слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію.

Протягом довгого часу Харків належить до Бєлгородської єпархії. У 1799 р. було створено Слобідсько-Українську єпархію з центром у м. Харкові. Серед перших церков, побудованих у місті, - Успенська церква. Її зведення почалося в 1658 р. Сучасний же храм побудовано в 70-і рр. XVIII ст. У 1726 р. на території Харківської фортеці був заснований Покровський монастир. Монастирський храм є найстарішим у Харкові.

 Харків стає губернським містом. Створюється міська дума (1785 р.). З 1734 р. починає діяти поштова служба, з 1739 р. з'являється перший лікар, з 1778 р. - перша аптека. Це дещо змінює побут харків'ян, проте протягом усього століття основним заняттям їх залишається рільництво (до 70 % населення). Про розвиток ремесел і торгівлі свідчать найменування  вулиць і провулків, що виникли в той час: Чоботарська, Римарська, Капелюшний, Столярний, Слюсарний.

 Уже у XVIII ст. Харків стає освітнім центром.

 Харківський колегіум (у 1731 р. таку назву отримала слов'яно-латинська школа, переведена в 1726 р. з Бєлгорода) став другим за значенням в Україні після Києво-Могилянської академії. Тут викладали повний курс наук. Бібліотека колегіуму стала першою в місті і до 40-х рр. XIX ст. налічувала вже 5 тис. томів.

 На початку XIX ст. Харків уже розвивається не тільки як торговий, але і як промисловий центр. До 1897 р. в місті налічується понад 70 підприємств: млинів, салотопок, гуралень і чинбарських заводів. До середини XIX ст. міська промисловість переважно мала кустарний характер і основним напрямом економіки залишалася торгівля та переробка сільськогосподарської продукції. З другої половини XIX ст., у зв'язку з ліквідацією кріпацтва і швидким розвитком Донецько-Криворізького регіону, місто перетворюється на один з найбільших економічних центрів Російської імперії. У середині століття в Харкові налічувалося вже понад 30 тисяч жителів. Фактором, який безпосередньо вплинув на розвиток міста, став розвиток залізничного транспорту. У 1869 р. відкрили залізничну магістраль, яка зв'язала місто з Москвою, а потім - з Донбасом, Києвом, портами Чорного й Азовського морів. У місті розвивається вагоноремонтна справа, у 1897 р. дав першу продукцію Харківський паровозобудівний завод. Поступово підприємства міста почали випускати різноманітну продукцію - від сільськогосподарських машин до двигунів. Тож Харків став постачальником сільськогосподарської техніки на загальноімперський ринок. Найбільшу кількість такої продукції випускав завод Гельферіх-Саде, побудований у 1882 р.

У 1828 р. почали брукувати місто каменем. У 1871 р. на вулицях Харкові з'явилося газове освітлення, у 1881 р. було введено в експлуатацію першу чергу міського водогону. У 1882 р. була прокладена перша лінія міської кінної залізниці, яка проіснувала до 1918 р. Наприкінці XIX ст. в місті  побудовано першу електростанцію, що дало можливість розпочати електрифікацію міського транспорту. У 1905 р. на вулицях міста з'явився перший електричний трамвай. У 1888 р. Харків став другим містом серед телефонізованих в Україні.

 Ще в другій половині XVIII ст. російський уряд постарався уніфікувати систему освіти. У 1788-1789 рр. в Україні з'явилися головні і малі народні училища. У 1789 р. Головне народне училище відкрилося в Харкові, а в 1805 р. воно стало базою створеної чоловічої гімназії.

 Зі зростанням міста з'являлися й нові навчальні заклади. До початку ХХ ст. в Харкові було чотири чоловічі, дві жіночі гімназії, два реальні училища, духовна семінарія, кілька приватних гімназій і пансіонів, Інститут шляхетних панянок, Комерційне училище, п'ять вищих початкових училищ (усього на 1902 р. - 111 початкових шкіл).

 Багато подій у культурному та науковому житті Харкова у XIX ст. відбувалися вперше не лише в місті, а й у всій Україні. Перший провінційний музей в Росії було відкрито в Харкові в 1886 р. Це був міський художньо-промисловий музей.

Величезне значення мало відкриття 17 січня 1805 одного з найстаріших в Росії і першого в Україні Харківського університету. Його засновником став В. Н. Каразін. Університет є науковим і культурним центром, він відомий своїми вченими, випускниками та викладачами: М. М. Бекетовим, В. Я. Данилевським, М. Ф. Сумцовим, Д. І. Багалієм і багатьма іншими корифеями. Університет став центром створення наукових  товариств: Філотехнічного (1811 р.), Фізико-хімічних наук (1873 р.), Історико-філологічного (1877 р.), Математичного (1879 р.), Юридичного (1901 р.) і т. д. Уперше в Російській імперії тут в 1910 р. науковий ступінь доктора історії надали жінці, А. Я. Єфименко. У 1873 р. в Харкові було відкрито Ветеринарний інститут, у 1875 р. - Технологічний інститут. У 1914 р. з Нової Олександрії в Харків евакуювали Інститут сільського господарства і лісництва.

Отже, на початок ХХ ст. Харків стає промисловим, науковим і культурним центром з величезним потенціалом. Нове століття внесло свої несподівані корективи у розвиток міста. З Харковом пов'язано багато важливих подій в історії України: 29 січня (за старим стилем) 1900 р. тут створено першу українську політичну партію в Придніпровській Україні - РУП (Революційна українська партія), 12 грудня 1917 р. - проголошено радянську владу. Бурхливий перебіг економічних процесів зумовив загострення соціальних суперечностей. Харків ще в 70-80-ті рр. XІХ  ст. став центром народницького руху. Відбувалися стихійні виступи робітників.

 Під час громадянської війни Харків переживав і червоний більшовицький терор, і свавілля армії Денікіна, і наслідки інтервенції, і націоналізацію.

 На початку 20-х рр. починається смуга великих перетворень у різних сферах суспільного життя. Істотних змін зазнає адміністративно-територіальний устрій міста. 26 січня 1919  р. було вирішено розбити місто на три райони - Іваново-Лисогірський, Петинско-Журавлівський, Основ'янсько-Холодногірський. Керівництво всіма виявами місцевого громадського життя сконцентрували у своїх руках виконкоми. Назви та кількість районів у місті часто змінювалися. До 1938 р. їх стало вісім (вони, в основному, відповідали сучасному поділові). У 1919 р. за Харковом  офіційно закріплено столичний статус.

 До кінця 1925 р. промислові підприємства міста було поновлено; зазнавали реконструкції та виникали нові заводи й фабрики. У 1940 р. промисловість міста в 12 разів перевищувала рівень 1913 р.

У 1924 р. почала працювати перша в Україні радіостанція. З'явилися нові робітничі селища: імені Артема, імені Кірова, тракторобудівників, Червоний Жовтень. Почалася теплофікація міста. У 1939 р. з'явилася перша тролейбусна лінія міста. У 20-ті - 30-ті роки виникла густа мережа шкіл-семирічок, розгорнулася боротьба з неписьменністю. З Харковом пов'язаний і період у діяльності видатного педагога А. С. Макаренка. Виникли нові форми позашкільної роботи, і в 1935 р. у Харкові відкрився перший в Україні палац піонерів. Значні зміни відбулися в системі вищої освіти. Після реорганізації університету виникли: з 1921 р. - медінститут, Інститут народного господарства, з 1937 р. - юридичний інститут. Усього в 1930-1931 рр. у Харкові було організовано 23 нових вищих навчальних заклади.

 У 1920-1930 рр.. почалася робота багатьох нових наукових організацій та інститутів міста: Української рентгенівської академії, Інституту гематології та переливання крові, Коксобуду, Українського фізико-технічного інституту і т. д. Наукову і дослідницьку роботу проводили наукові товариства, розвивалося краєзнавство.

 У першій половині ХХ ст. місто змінилося завдяки появі нових пам'ятників (в 1935 р. було відкрито найкращий у світі пам'ятник Т. Г. Шевченкові, скульптор М. Г. Манізер); роботі «Харківського Россі» - Бекетова, архітекторів Верьовкіна, Жукова та ін. У 1925-1927 рр. у стилі конструктивізму було споруджено будівлю Держпром.

 Насиченим було й культурне життя міста. У 1926 р. з Києва до Харкова переїхав Державний український драматичний театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, у 1929 р. перші вистави почав давати Український театр музичної комедії. У 1932 р. організовано Харківську організацію Спілки композиторів України, у 1934 р. - Спілку письменників України.

 Величезних втрат зазнало місто в роки масових репресій сталінського режиму і в роки Великої Вітчизняної війни. Воно стало предметом особливого інтересу гітлерівської Німеччини, і, у результаті, за оволодіння ним обидві сторони боролися запекло. Місто двічі переходило з рук у руки, пережило окупацію, голод і руйнування. До моменту остаточного звільнення було зруйновано 200 тис. кв. м житлової площі, повністю виведено з ладу всі споруди комунального господарства. Загинула значна частина матеріальних цінностей підприємств Харкова, незважаючи на виконану евакуацію. До 23 серпня 1943 р. - дня звільнення міста - у місті не залишилося діючих підприємств.

 У період окупації тисячі харків'ян були знищені фашистами тільки через свою партійну, національну або расову приналежність, багато кого відправили в Німеччину.

 Але навіть у таких нелюдських умовах жителі міста намагалися вберегти і зберегти культурні цінності.

 Усього за 21 місяць окупації було вбито і закатовано понад 256 тис. мирних жителів, 164 тис. силоміць вивезено на роботи. З 900 тис. довоєнного населення в місті залишилося 200 тис. чоловік. Загальний матеріальний збиток, завданий народному господарству Харківщини, установам культури й окремим громадянам, становив 33,5 млрд руб.

 Багато вулиць міста носять імена захисників і визволителів міста: взводу лейтенанта П. М. Широніна, О. Яроша, І. Танкопія та ін.

Самовіддана робота з відновлення міста почалася відразу після звільнення Харкова. Але лише до початку 50-х рр. було досягнуто довоєнного рівня виробництва. Саме ж виробництво ставало більш досконалим. Було відкрито нові заводи та фабрики: «Електроважмаш», «Завод дорожніх машин» та ін. На сьогодні в місті налічується близько 250 великих підприємств. За цими показниками Харків по праву вважається провідним промисловим центром України.

 У середині 50-х рр. розпочала свою роботу Харківська телестудія. У 1962 р. населення міста наблизилося до 1 млн чол., і Харків став другим, після Києва, містом-мільйонером в Україні.

 У 50-80-і рр. почалася забудова цілих житлових масивів: Павлового Поля, Олексіївки, Салтівки.

 У 1975 р. в Харкові було відкрито першу лінію метрополітену, а зараз їх діє три.

 Хоча 1970-ті - перша половина 1980-х рр. увійшли в історію країни як період стагнації, місто досягло певних успіхів у розвитку господарства, науки й культури.

 У 1985 р. почала проводитися політика реформ - «перебудова». Кульмінацією демократичних процесів у суспільстві стало проголошення в 1991 р. незалежної української держави. Це дало можливість новій державі самостійно створювати своє майбутнє. Життя міста стало відображенням нових процесів у суспільстві. Наприклад, у зв'язку з ухваленням Верховною Радою нової Конституції України, майдан Радянської України перейменовано на майдан Конституції. У результаті приватизації на карті Харкова з'явилося безліч приватних підприємств, шкіл і т. д., більш різноманітним стало культурне життя городян. Однак його основою є установи й організації, створені ще в післявоєнний час.

У 40-50-і рр. було створено: Український НДІ селекції та генетики, НДІ організації та механізації шахтарської будівництва. У 60-70-і рр. відкрито: Інститут громадського харчування, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини, Північно-східний Центр АН УРСР і т. д. І на сьогоднішній день своїми вченими пишається місто. Це академіки Л. Т. Мала, А. В. Погорєлов та інші. Тільки з Харківським державним, а нині національним університетом, пов'язана біографія більш ніж 100 академіків і членів-кореспондентів НАН України. У розвиток науки і техніки зробили свій внесок технічні та військові вузи міста.

 Харків'яни та гості міста мають можливість відвідувати численні театри, цирк (у 1974 р. він отримав нову будівлю на 2300 чол.), планетарій (відкрито в 1957 р.). У місті проводять численні фестивалі та конкурси. У 1992 р. за рішенням ЮНЕСКО відзначали 70-річчя театру «Березіль», а в 1993 р. проводили міжнародний фестиваль «Березіль-93».

  Останніми роками було проведено фестивалі «Українська толока», фестивалі пам'яті К. І. Шульженко, пам'яті піаніста В. Крайнєва та ін.

 Історія міста Харкова налічує три з половиною сторіччя. Вона сповнена прекрасних і трагічних подій. Місто прийняли до Міжнародної Ліги історичних міст. Його розвиток був і буде залишатися одним з ключових моментів у житті цілої держави - незалежної України.

Сьогодення

Харків сьогодні

 Харків є одним з найбільших міст України, а також обласним центром Харківської області. Заснований в 1654 році. Чисельність населення становить близько 1,5 млн чол. (1446,5 тис. чол. на 01.01.2011).

Харків розташований у північно-східній частині України на кордоні двох ландшафтних зон - лісостепу та степу - біля місця злиття річок Лопань, Уди і Харків. Його територія становить горбисту рівнину - понад половину загальної площі міста розташовано на ділянках висотою близько 100 м над рівнем моря. Харківські річки та їхні притоки мілкі й несудноплавні.

 Харків розкинувся з півночі на південь на 24 км, зі сходу на захід - на 25 км, займаючи площу близько 306 кв. км. У ньому понад 2,5 тисяч проспектів, вулиць, провулків і площ.

 Клімат у Харкові помірно-континентальний. Узимку погода мінлива: морози чергуються з відлигами. Середньорічна температура +7,5 ºС. Найхолодніший місяць - січень: -7 ºС, але буває -15 та навіть -30 ºС. Літо спекотне, найтепліший місяць – липень, середня температура +21 ºС. У червні й липні випадає найбільша кількість опадів, але, незважаючи на це, улітку в Харкові дуже комфортно: тут прекрасні парки, сквери, фонтани, багато літніх кав'ярень.

 Сучасне місто поділено на 9 адміністративних районів: Дзержинський, Жовтневий, Київський, Комінтернівський, Ленінський, Московський, Орджонікідзевський, Фрунзенський, Червонозаводський. Різні частини міста, в основному на околицях, зберегли за собою також і історичні неофіційні назви (наприклад, Олексіївка, Павлове Поле, Помірки, Сокільники, Салтівка, Журавлівка, Іванівка, Гончарівка, Лиса Гора, Холодна Гора та ін.).

 Завдяки зручному географічному розташуванню Харків протягом століть нарощував економічну міць і розвивав систему транспортних комунікацій. Сьогодні він є дуже великим транспортним вузлом: важливі залізничні шляхи та автомагістралі ведуть на Донбас, до Криму, на Кавказ, до портів Чорного, Азовського й Балтійського морів, до багатьох великих індустріальних центрів, які розташовані за межами України. Через Харків проходять автомагістралі М-03 (Київ - Харків - Довжанський), М-26 (Харків - Сімферополь - Севастополь), М-27 (Харків - Щербаківка).

 Харків - це великий промисловий центр України.  Основу виробничого потенціалу становлять підприємства високотехнологічних галузей: енергомашинобудування, електротехнічної промисловості, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, приладобудування, радіоелектроніки, авіакосмічної промисловості. Продукція багатьох харківських підприємств, у тому числі й така наукомістка, як сучасні танки, літаки й турбіни, відома на світовому ринку.

 За науковим і освітнім потенціалом Харків посідає друге місце в Україні. У середньому за рік тут готують понад 33 тис. фахівців, що забезпечує високий рівень кваліфікації трудових ресурсів регіону. Саме в Харкові вперше в Європі було розщеплено атом, досліджено природу надпровідності, створено найбільший радіотелескоп, розроблено основи теорії коливань в плазмі, процесів розсіювання повільних нейтронів у кристалах. Тут було створено багато наукових шкіл. Світове визнання здобули праці Л. Ландау, М. Барабашова, А. Вальтера, О. Палладіна.

Харків - місто з багатими культурними традиціями. Тут працюють 6 великих театрів: Академічний театр опери та балету ім. М. Лисенка, Український академічний драматичний театр ім. Т. Шевченка, Російський академічний драматичний театр ім. О. С. Пушкіна, Театр музичної комедії, Театр для дітей та юнацтва, Ляльковий театр. Крім того, є багато театральних груп, театрів-студій, самодіяльних театрів. Харків може похвалитися великою кількістю музеїв і кіноконцертних залів (у тому числі, залом органної та камерної музики). У місті працює багато бібліотек. Фонди Державної наукової бібліотеки ім. В.  Г. Короленка налічують понад 6,5 млн книг і видань, серед яких є рідкісні й унікальні. Велику роботу з організації концертів і пропаганди музичного мистецтва проводить Харківська обласна філармонія.

 Заслужену популярність серед жителів і гостей міста мають цирк, зоопарк, дельфінарій.

 Харків - спортивне місто. Тут створено всі умови для занять спортом і виховання майбутніх майстрів і чемпіонів. Працюють 19 стадіонів, 850 спортивних майданчиків, 363 спортивних зали, 19 басейнів, понад 40 тенісних кортів, гольф-клуб. Гордістю Харкова є футбольна команда «Металіст» і волейбольна команда «Локомотив». В історію світового спорту назавжди вписано імена багатьох харків'ян. Це дворазові олімпійські чемпіони Рустам Шаріпов (спортивна гімнастика), Людмила Джигалова (легка атлетика), Юрій Поярков (волейбол), олімпійські чемпіони Марія Гороховська (спортивна гімнастика), Ігор Рибак (важка атлетика), Василь Матушевич, Юрій Венгеровський (волейбол), Олексій Баркалов (водне поло), Ігор Целовальников, Володимир Мовчан (велоспорт), Яна Клочкова (плавання).

 Для харків'ян однаково близькі й дорогі і українська, і російська культури. Це склалося історично: понад три століття тому ці землі заселяли переселенці з Росії і Правобережної України. Державна мова в країні - українська, але рідними мовами для більшості жителів Харкова є і російська, і українська, тому їх на рівних використовують у повсякденному житті.

 Харків - багатонаціональне місто: тут з давніх-давен живуть українці і росіяни, поляки і євреї, німці і вірмени, болгари і татари, білоруси і греки, цигани і латиші, представники інших народів Європи та Азії. Сьогодні в місті налічується 50 національно-культурних об'єднань, діють католицька і протестантська церкви, синагога, мечеть, молитовні будинки інших релігійних конфесій, працюють 15 шкіл з поглибленим вивченням національних культур. Унікальність Харкова полягає в тому, що за всю його історію тут не було жодного великого зіткнення між жителями на національному, расовому чи релігійному ґрунті. Жителів міста відрізняє традиційна привітність до гостей, звідки б вони не прибули.

 Приїхавши сюди, ви обов'язково знайдете душевний і теплий прийом, побачите місто, яке вразить вас різноманітністю архітектурних стилів, традицій та ідей, і просто добре відпочинете.

Сім чудес Харкова

 Сім чудес Харкова – це сім історичних та культурних монументів, які були обрані на конкурсі «Сім чудес Харкова» у липні 2008 року.

 1. Пам'ятник Тарасові Шевченку

 Пам'ятник Т. Шевченку було зведено у 1935 році біля входу в сад імені Тараса Шевченка. Пам'ятник вважається найкращим серед більш ніж 250 інших пам'ятників Тарасові Шевченку в усьому світі. Знадобилося понад рік, щоб створити цей витвір мистецтва. 16,5-метровий пам'ятник включає в себе бронзову статую Шевченка (5,5 метра), що стоїть на круглому постаменті з природного силікату, який оточують 16 менших за розміром постаментів з бронзи, що відображають історію України та героїв з творів Тараса Шевченка.

 2. Фонтан «Дзеркальний струмінь»

 Фонтан «Дзеркальний струмінь» – одна з найвидатніших архітектурних споруд в Харкові і перебуває під захистом ЮНЕСКО. Він розташований на вулиці Сумській навпроти Оперного театру і є одним із символів Харкова.

 Цей фонтан було побудовано в 1947 році на честь перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Тепер навкруги нього розкинувся невеличкий мальовничий сквер, там також є павільйон, з-під якого тече дзеркальний струмінь. Перед фонтаном посаджено гарні клумби, а за ним ви знайдете романтичний ставок неправильної форми.

 Дзеркальний струмінь є одним з найулюбленіших місць для зустрічей і відпочинку харків’ян.

 3. Покровський собор

 На території монастиря знаходиться декілька будівель: Покровський собор, церква в ім’я Озерянської Божої Матері, Харківська архієрейська резиденція і духовна семінарія. Його засновниками були козаки, які звели собор у 1689 році як частину укріплень. У XVI столітті приміщення Покровського Собору використовували для занять студентів Харківського коледжу, де у 1759-1764 роках викладав видатний український педагог, поет і філософ Григорій Сковорода. На цей момент Покровський собор є найстарішим кам'яним пам'ятником архітектури національного значення в Харкові.

 4. Благовіщенський собор

 Цю церкву, яскравий приклад неовізантійської архітектури з 80-метровою дзвіницею, було побудовано між 1889 і 1901 роками за проектом місцевого архітектора Михайла Ловцова. Cобор здатний вмістити 4 тисячі чоловік. Церква є кафедральним собором Харківської єпархії Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Католицький Патріарх Афанасій III та кілька святих єпископів поховані в соборі.

 5. Успенський собор

 Собор стоїть на Університетському пагорбі на березі річки Лопань; його можна побачити з будь-якого куточка центра міста. Дзвіницю Собору, яку виконано у неокласичному стилі, побудували в 1820-1830-х роках, а висота всієї будівлі сягає 90 метрів. До ХХІ століття собор вважався найвищою будівлею у місті. Після реставрації 1980 року у соборі відкрили Будинок органної та камерної музики; для цього там було встановлено орган, який виготовили в Чехословаччині.

 6. Держпром (Будинок державної промисловості)

 Будівля Держпрому є першою висотною залізобетонною каркасною спорудою в усьому Радянському Союзі. Проект Держпрому  розробили ленінградські архітектори С. Серафімов, С. Кравець, М. Фельгерт. Величезну навіть за сучасними стандартами багатоповерхову каркасну конструкцію з бетону, де нараховується 4500 віконних прорізів і 17 гектарів скла,  звели у винятково короткий строк: 1925-1928 роки. На поточний момент у будівлі Держпрому розташовано адміністративні установи, які спеціалізуються в різних галузях економіки.

 7. Житловий будинок зі шпилем

 Житловий будинок зі шпилем розташовано на площі Конституції. Становить висотну домінанту майдану і займає цілий квартал. Висота – 7-11 поверхів. Збудований за проектом П. I. Арєшкіна у 1954 році.

 Поза конкурсом: головне диво і символ Харкова - площа Свободи 

 Її унікальний архітектурний ансамбль відомий далеко за межами України.

 Площа та будівлі навколо неї були побудовані в кінці 1920-х - на початку 1930-х років ХХ століття. Цей період став поворотним моментом для містобудування Харкова.

Площа Свободи - одна з найбільших площ у світі (майже 12 гектарів). Просторово поділена на прямокутну частину, яка  виходить на вулицю Сумську і є головним місцем для зустрічей у місті, і на округлу частину, що прилягає до проспекту Леніна і в центрі якої посаджено  парк. Довжина площі - 750 м, ширина прямокутної частини - 130 м, діаметр кругу - 350 м. Незвичайною формою, яка нагадує колбу, площа завдячує зусиллям, які було покладено для того щоб зробити її вигляд більш виразним. З північного боку до площі прилягає готель «Харків» і офісні будівлі. Зі сходу (з боку вулиці Сумської) - будівля Харківської обласної державної адміністрації. Уздовж південного боку площі розташовано Палац молоді і сад імені Тараса Шевченка. У круговій частині площі розташовано три головні будівлі: Держпром, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна та Військовий університет (тепер навчальний корпус ХНУ ім. В. Н. Каразіна).

До 70-ої річниці визволення Харкова

Харків в роки Великої Вітчизняної Війни

Харків був найбільш населеним на момент окупації містом Радянського Союзу, котрі побували в окупації під час Великої Вітчизняної війни. Населення міста 1 травня 1941 становило 901 000 чоловік, перед окупацією у вересні 1941 разом з евакуйованими становила 1 млн 500 тис. (більше, ніж зараз), після звільнення в серпні 1943 р. - 180-190 тисяч чоловік (за даними Н. С. Хрущова, 220 тисяч).Місто було окуповане 24 жовтня 1941 силами 6-ї армії вермахту під командуванням Вальтера фон Рейхенау, 55-м армійським корпусом Ервіна Фіров (який став комендантом міста після вибуху Георга фон Брауна). Обербургомістром був призначений німецький полковник Петерскнотте, який, однак, незабаром передав свої повноваження А. І. Крамаренко. Останній виявився поганим адміністратором, не зумів впоратися ні з завданнями постачання, ні боротися з радянським підпіллям.

Вперше в історії Великої Вітчизняної війни тут при відступі радянською армією були застосовані радіокеровані міни.

 У чотирьох битвах за Харків (Перша битва за Харків (жовтень 1941), Друга битва за Харків (травень-червень 1942), Третя битва за Харків (лютий-березень 1943), Четверта битва за Харків (серпень 1943)) і за час його дворазової окупації СРСР і Німеччина втратили більше людей, ніж де-небудь ще в історії Другої світової, включаючи Сталінград.

Незабаром після звільнення, в грудні 1943 року, в Харкові відбувся перший у світовій історії відкритий судовий процес над військовими злочинцями.Харків в результаті війни виявився одним з найбільш зруйнованих міст в Європі. Були знищені десятки пам'ятників архітектури, вивезені до Німеччини численні художні цінності, зокрема картини і гравюри Рубенса, Веласкеса, Дюрера, Ван Дейка з художнього музею. Відвідав місто в 1943 році «червоний граф» письменник Олексій Толстой писав: «Я бачив Харків. Таким був, напевно, Рим, коли в п'ятому столітті через нього прокотилися орди німецьких варварів. Величезне кладовище ...

Загальний збиток місту склав 33,5 мільярда рублів. Західні експерти передбачали, що на відновлення міста знадобиться 50 років. Пустирі та руїни на місці зруйнованих кварталів нагадували городянам про війну аж до середини 1960-х років.

Німецько-фашистська окупація Харкова тривала з 24 жовтня 1941 р. з перервою до Дня визволення міста — 23 серпня 1943 р. Майже 22 місяці харків'яни мужньо боролися за виживання.

План заходів до 70-річчя визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників